Зима

Зима, якої немає.

Календар програв природі.

Я програю своїм снам.

Скільки ти ще будеш ходити до них,

Невже тобі немає місця в інших снах.

Йди собі...

Я вже давно на тебе не чекаю

Пройшло вже 5 хвилин, а все по старому

Напруження очей доходить до критичної точки

Коли вже здається, бачиш те, чого немає....

Йду до вікна подивитись при яскравішому світлі

Але знаю...відчуваю, як затуманіла важкість заповнює тіло...

Одна  рисочка...

Я знову не здала тест на вагітність...

Віднайдені контакти можуть бути такими солодкими

Як спалахи кінетичної енергії в сонячному сплетінні.

Або такими ж перегорівшими, як залишки тліючого бур"яну на пустих городах.

А можуть прийти вранішнім кошмаром з перемішаних фотографій невпізнаних облич.

А водночас можна самому загубитись серед кліків, фейків, ссилкок, групп, однофамільців...

 ...

А ти є в контакті?

 

Так легко говорити, коли воно справжнє і незавуальоване.

Таке ж справжнє, як кружка з китайськими мотивами, що стоїть біля мого ліжка.

Або таке ж, як сила тяжіння, яка дозволяє фізично відчути муркотіння поряд лежачого кота.

Іноді вдається скинути пласти чужих думок з себе,

А іноді стрибаєш між цими пластами, немаючи сил знайти там СЕБЕ.

Я ХОЧУ ЖИТИ СВОЇМ ЖИТТЯМ

Зовсім інший виходить секс, коли його закінченням має стати нове життя.

Тільки під час такого сексу, я зрозуміла, що таке бути Жінкою

і що означає слово "віддатися"

Малювати! Малювати! Малювати як дихати!

Як мріяти! Як кохати!

Як я хочу малювати!

Як виглядає моє тіло, я знаю,

Я маю намалювати як виглядає моя душа!

Я мрію про фарби...

Завтра мій день народження!

Можливо, хтось принесе мені змочені росою квіти.

Можливо, це буде букет  першого жовтого листя, а можливо, пакетик стиглих каштанів?

Можливо, я почую голос давно загубленої в минулому людини?

Можливо, я прокинусь від поцілунку на губах. 

Можливо, завтра я буду найщасливішою людиною на Землі!

....

Можливо, мій тест покаже завтра рано 2 рисочки.  

Запахи осені танцюють за вікном.

Вуличні художники змішують теплі фарби, готуючись розмальовувати дерева.

Закриті туфлі і яскрава парасолька чекають доки я віднайду їх в хаосі магазинів.

Що робити?

Любити осінь і цокати каблучками по мокрому асфальті?

Ненавидіти осінь і тупотіти ніжками від злості на холодні вечори і дощові ранки?

Як  зробити правильний вибір?)

У мене ще немає тут друзів, тому я не знала у кого запитати, чи можна завантажувати у повідомлення музику?!

Але я знайшла відповідь на це нелегке питання і тому, мій дорогий госте, я запрошую тебе послухати разом зі мною цю дивну виконавицю.

Я тільки сьогодні її знайшла.

Я тільки сьогодні її полюбила.

Нехай цей вересень буде місяцем, коли ми з тобою одночасно були на одній музичній хвилі

11 - Leteli oblaka by olesyamk
Аліна Орлова - "Летели облака"

Навіщо писати сумних пісень? Навіщо смикати людей мінорами?

Навіщо заглядати в очі розмальованими клоунами божевілля?

Навіщо малювати чорним по чорному?

Навіщо змішувати те, що не змішується?

- Ніі-і-і-і-і-і!!!

Ні-ні, я не плачу. Я не акомпоную своїми сльозами таким пісенькам.

То просто щось попало до ока...

Я ще не сказала усього! Я ще не відзняла свій фільм! Я ще навіть не написала книгу!

Я напишу її коли-небудь?

Чи наді мною будуть сміятись загублені після п"янок друзі, що пам"ятають про мої "пусті мрії"?

Ха-ха! Я сміюсь з тебе! Ха-ха, яка ж ти смішна дівчинка з дзеркала?

Та ні, ти ж уже давно не дівчинка... 

А ще я буду писати тут українською мовою. Писати, думати і дихати нею. Я буду тут справжньою і зовсім не ляльковою. Цілісною і не роздробленою. Не засвіченою і не замальованою. Не коректованою і недрукованою. Не нормованою. Не дописаною.

Простою.

Зачарованою...

Вітаю тебе, дивна людино, яка якимось неймовірним способом потрапила на мою, тільки що сформовану сторінку. На цій сторінці я буду шукати в собі яскраві кольори і ділитися ними з тобою. Я впевнена, що нічого без причини не відбувається і якщо ми зустрілися на сторінках цього блогу - ми можемо стати друзями у всіх інших вимірах.

Привіт!